сипле іскрами

два кремінці у кишені

вчорашня злива обіцяла ще завтра прийти

я чекаю

кожного дня чекаю
допиваю надцяту шашку чаю

і не сплю
ти напевно також не спиш

пора збирати хмизу
спалювати усі ті думки
дарма чи потрібні чи ні
головне позбутися
ще...

два кремінці у кишені

Земля відвертається від мене до Сонця
ти обіймаєш мене з просоння
я сплю
ще тепло
на вугликах сну
якось протримаємося до ранку

нові акварельки для осені
яка шалено ревнує до весни
розгадує сни
розвалює плани
вдягає розкішні шати
і роздягається на півдорозі до зими
під музику дощу і джазу

нові акварельки для осені
моєї двадцятої
не я вибираю колір
не я одягаю шати
я розбавляю фарби
я вибираю пензлики

сніжинки танцюють в шаленому темпі
незграбного вальсу
і світу не видно..
чи видно весь світ?

мороз з вікна перебрався
до полиці з книжками
гортаєш сторінки і холодно
в пальці
а ще трошки в ніс

пора пити какао
ідеальна мить для какао

пора написати вірш
про те що хочеться
літа
чи може про слона
якому в африці жарко
чи про контакти цивілізацій
про методи.засоби.цілі

мм, про це краще взагалі не писати

я спалила фото
спалила мости
переходим на ти
ламаємо грані

ми хірурги суспільства
хірурги душі
вирізаєм слова
і читаємо ми між рядками

і далеко не сонце дарує тепло
і далеко не кава дозволяє не спати
я почекаю
недовго
але
сьогодні
я рано лягаю
спати

легені роздирає повітря
на підвіконні вишневий чай
коми в горлі
стають крапками на папері
один за одним підкочуються
сльози і замерзають
на холодному обличчі
обриси зникають
залишаються риси
і ті не чіткі
з далекозорістю
чи близорукістю
розбираються окулісти
а всі мої нерви
лікуються кавою
і тобою

у стінах осені
що тебе тримають
цього року так мало вишневих тонів

і справа не в кольорі
чи його відсутності

а в тому що стіни
це єдина твоя свобода
за якою ховається світ
у вишневому цвіті
який досі тобі потрібен

і вже пора перестати
знімати паутиння фарбувати тріщини
ти бачиш двері
переступи поріг

nazar kozak's blog: Чому важливо як ми вчимося ?

nazar kozak's blog: Чому важливо як ми вчимося ?: Адже можна просто сяк так протягнути цих пять років. Від сесії до сесії. Шукаючи халяви, купуючи кваліфікаційні роботи, заліки й іспити, при...

Коли сонце заплаче грозами
на кiнцi моєї реальностi.
I лiто обiйме морозами,
змiниться свiт до банальностi.

I тодi помiняються напрямки, осi,
розвернуться, попадають вниз.
Прокричиш ти менi безголосо:
"ти не смієш! Ти чуєш? Вернись..."

Якщо говорити про те, що найбільше мене бісить, то це уявлення людей про час. Час - це зовсім не та пряма лінія, на якій є позначка теперішнє, зліва від неї минуле, а зправа - майбутнє. Час немає форми. Її придумали люди, як пояснення того чого вони осягнути не можуть. Час - це те, що ми пам'ятаємо. Ті миті які наповнені почуттями та емоціями. А не 364(ну, і інколи 365) днів на рік, який поділений на 12, в якому певна кількість днів, які в свою чергу діляться ні дні в 24 години, які суворо дотримуються графіку в 60 хвилин, 60 секунд...
  потрібно вилазити з часових рамок, щоб прожити набагато більше ніж життя в рівну лінію.
 

Лекції з СІДу та музеології надихнули на от таку штуку :)

В душній аудиторії
ми тонемо в історії
в історії істотрії істориків
історії

історії наземної
історії писемної
історії зародження
історії розмнження
історії музейної
історії архівної
історії історії історії
ВСЕСИЛЬНОЇ

на дні усі знання
ми тонемо?

1..ага
2...хіба